Юліус Ашкін був братом Нобелівського лауреата Артура Ашкіна. Та на відміну від брата, який займався оптикою Юліус був лідером експериментальної та теоретичної фізики, відомий тим, що сприяв розвитку фізики елементарних частинок. Він був блискучим учнем, пропустивши кілька класів у початковій школі та зрештою здобув ступінь доктора філософії з фізики в Колумбійському університеті у віці 22 років. Під час Другої світової війни він працював над атомною бомбою в Лос-Аламосі, а після війни викладав в Університеті Рочестера. Згодом він став головою фізичного факультету Технічного університету Карнегі. Більш докладно про його життя читайте на brooklyn1.one
Навчання в школі та університеті
Юліус Ашкін народився в Брукліні в серпні 1920 року. Його батько був емігрантом з Одеси, а мати з Галичини. Ашкін навчався в Бруклінській середній школі Джеймса Медісона, яку закінчив у 1936 році. Після школи він отримав стипендію для вступу до Колумбійського університету, де навчався сім років, з 1936 до 1943. Серед фізиків, які тоді працювали на факультеті Колумбійського університету були професори Енріко Фермі, Ісідор Ісаак Рабі, Ганс Бете, Едвард Теллер, а також інструктори Арнольд Нордсік, Г’ю Пакстон та Віліс Лемба. Усі ці науковці були визнані одними з найкращих серед свого покоління, а четверо з них — Фермі, Рабі, Бете та Лемб — мали бути нагороджені Нобелівською премією.
Ще студентом, Ашкін приєднався до почесного математичного товариства. Він вступив в осінній семестр як асистент викладача й почав працювати над ступенем магістра. Через рік, здобувши ступінь, почав працювати над докторським, під керівництвом Віліса Лемба. Навіть бувши аспірантом, Ашкін писав статті з астрофізики та статистичної механіки. Він співпрацював із Лембом у написанні першої з двох статей зі статистичної механіки та з Теллером у написанні другої. Друга стаття «Статистика двовимірних решіток із чотирма компонентами» була дуже популярною серед його колег, її часто цитували. В 1943 році Юліус Ашкін здобув ступінь доктора філософії в Колумбійському університеті. Тут же разом з Едвардом Теллером розробив модель взаємодії спінів, форми кутового моменту, що передається елементарними частинками, на кристалічній решітці.
Мангеттенський проєкт
Коли Ашкін прийняв запрошення приєднатися до Мангеттенського проєкту, він ще працював над докторською дисертацією. Наприкінці 1942 року вчений працює в Чикаго в металургійній лабораторії Чиказького університету. Учені Металургійної лабораторії, або Метеорологічної лабораторії, як її називали, використали ядерний реактор під назвою Чиказька купа, щоб створити першу у світі керовану ланцюгову реакцію. Вони побудували реактор у занедбаному корті для сквошу під трибунами Stagg Field, старого футбольного університетського стадіону.
У 1943 році Ашкін переїхав до Лос-Аламоса, щоби працювати в теоретичному відділі Ганса Бете. Met Lab складалася з двох підрозділів. Фермі, Андерсон, Зінн, Кройц і Сілард були ключовими членами відділу фізики, Бете й Теллер теоретичного відділу.
Хоча зацікавленість, досвід і вміння Ашкіна, здавалося б, поставили його до теоретичного відділу, він працював у відділі фізики в групі під назвою «Ядерна фізика — експериментальна». Разом із Фельдом він підготував практичний звіт, у якому був розглянутий енергетичний потенціал тривалих ядерних реакцій, а також радіаційне отруєння та інші небезпеки.
А в 1950 році Ашкін приєднався до факультету Технологічного інституту Карнегі (нині Університет Карнегі-Меллона). У 1953 році разом із Бете написав статтю, у якій аналізувалася втрата енергії частинками та випромінюванням після проходження через речовину.
Пізніше він проводив експерименти з нестабільними субатомними частинками, так званими пі-мезонами, використовуючи синхроциклотрон Карнегі-Меллона. Перебуваючи у відпустці в 1958 році, учений проводив експерименти з пі-мезонами розпаду, використовуючи синхроциклотрон Європейської організації ядерних досліджень (CERN). Доктор Юліус Ашкін, професор фізики, обіймав посаду голови фізичного факультету Карнегі-Меллона з 1961 до 1972 року.
Досягнення вченого
Після смерті в 1982 році в нього залишилися дружина Клер і дві доньки, Бет Гіббоні та Лаура Ашкін, які мешкають в Вірджинії та Каліфорнії відповідно.
Доктор Ашкін, знаний науковець, як у теоретичній, так і в експериментальній фізиці, відзначений трьома головними досягненнями. Першим його здобутком вважається детальний теоретичний аналіз взаємодії частинок і випромінювання при проходженні через речовину. В 1953 році він був співавтором цієї роботи разом із Гансом Бете, який отримав Нобелівську премію з фізики 1967 року.
Друга велика робота доктора Ашкіна включала експерименти з нестабільними частинками, так званими пі-мезонами, в університетському синхроцилотроні, пристрої, який використовується в атомних дослідженнях і дає позитивні та негативні заряди таким частинкам.
Його третій великий внесок у науку стосувався експерименту з колегами з Міжнародної лабораторії в Женеві з розпаду пі-мезона.