Конярство в Брукліні еволюціонувало від утилітарного транспорту в ХІХ столітті до сучасного рекреаційного та спеціалізованого виду діяльності, перехід якого ознаменувався занепадом кінних транспортних засобів та зростанням кількості міських кінних програм і пропозицій щодо критих арен.
Історично коні були важливими, як вид транспорту та робоча сила в Брукліні, але в міру модернізації міста коні поступово витіснилися з повсякденної інфраструктури, а кінний спорт став спеціалізованим видом дозвілля та змагань. Нині розвиток конярства зосереджений на нових, зручних для міст моделях, таких, як освітні програми, терапевтична верхова їзда та потенційні криті арени, які повернули б коней до міста для рекреаційної діяльності. Докладніше на brooklyn1.one.
Перші офіційні згадки коней
Коні прибули до Брукліну разом із першими європейськими колоніальними поселенцями й протягом наступних трьох століть слугували транспортним засобом, працювали на будівництві, у правоохоронних органах, пожежогасінні, прибиранні вулиць, роботі швидкої допомоги та міській пошті.
Завдяки суміжним професіям та підприємствам, таким, як сідлярі, ковалі, виробники карет, упряжі, постачальники кормів, працівникам стаєнь, аукціонним будинкам тощо, місто було переповнене кіньми.
А розпочалося все з того, що нідерландці завезли коней до Нового Амстердама для перевезення важких вантажів та роботи на млинах та лісопильнях. Пізніше, після англійського завоювання цих територій, англійські поселенці імпортували коней для перегонів. Невдовзі після їхнього прибуття згадки про коней почали з’являтися в офіційних записах, найчастіше, як предмет різноманітних правил та оподаткування.
До прикладу, запис із Протоколу Громадської ради від 15 жовтня 1670 року містить типову цитату про те, що наказано, щоб усі та кожна особа, яка відправлятиме із цього місця будь-яких коней, кобил або меринів до Вірджинії, Мериленду або будь-яких інших віддалених плантацій, сплачували за кожну тварину один шилінг сріблом або два гульдени вампумом.
Пізніші записи документують правила щодо того, де і як можна було купити та продати коней, напувати та годувати тварин. Ну і, звичайно, ціла купа правил була написана для того, щоб регулювати кінні перегони. Найчастіше, мова в них велась, про їх запобігання.
Засоби пересування на кінській тязі
Але хай там як, та головною галуззю, де застосовували коней аж до ХІХ століття були транспортні та пасажирські перевезення. Перший кінний омнібус у країні курсував вздовж Бродвею від Прінса до 14-ї вулиці, починаючи з 1832 року. Кінні пасажирські транспортні засоби продовжували курсувати міськими вулицями до 1918 року.
Починаючи з 1860-х років, пожежні команди почали використовувати коней для перевезення пожежного обладнання. Так само Департамент прибирання вулиць та Департамент громадських благодійних організацій та лікарень запрягали коней до свого обладнання.
Кількість планів, які пов’язували з особливостями Центрального парку, які були спеціально присвячені коням, лише зайвий раз підтверджує важливість цих тварин ще і для дозвілля. На жаль, таке часте застосування коней у Брукліні призводило й до певних негативних наслідків. У поліційних та магістратських судах збереглася досить суттєва кількість звинувачень у правопорушеннях, пов’язаних із жорстоким поводженням із тваринами.
У багатьох випадках звинувачення висувало Американське товариство запобігання жорстокому поводженню з тваринами. У Нью-Йорку навіть було засноване відділення цієї організації, яке стало першим у Сполучених Штатах. Його створили як Британський аналог, організація стежила за станом коней для екіпажів у місті.
Але вже на початку XX століття кількість коней у місті почала зменшуватися. Інженерні винаходи, у вигляді моторних транспортних засобів — автомобілів і вантажівок, поступово зменшили залежність Брукліну від кінських сил. Між 1910 та 1920 роками кількість коней у місті скоротилася зі 128 тис. до 56 тис.
Бруклінські стайні
Особливо слід сказати про заможних людей Брукліну, які мали утримувати коней не лише, як нагальну необхідність, але і для підтвердження свого привілейованого статусу. Для таких людей, з їхніми особняками в багатих анклавах Гайтс, Гілл, Слоуп та районі Сен-Маркс, каретні сараї та стайні для коней та екіпажів усе ще були обов’язковими.
Багато любителів коней у Брукліні мали стайні, які за зручністю, а часто й за вартістю, могли конкурувати з будинками, у яких ті люди проживали. Саме так, деякі із цих стаєнь можна було сплутати з фешенебельними приватними помешканнями, якби не великі подвійні ворота спереду та гофровані тротуари, що ведуть із вулиці.
Багато заможних чоловіків у Брукліні тримали в місті виставкових чи чистокровних коней, яких можна було запрягати в модні карети чи екіпажі та прогулюватися такими дорогами, як Істерн-Парквей чи Оушен-авеню. Так само можна було завітати до Проспект-парку.
Крім того, багато хто утримував, так званих, диліжансних коней для більш повсякденного використання. Не дивлячись на те, що приватний екіпаж був уже міським засобом пересування вчорашнього дня. Збереглися відомості про такого собі містер Е. Т. Бедфорда з Клінтон-авеню, 181, на Клінтон-Гілл. Як і його помешкання, так і стайня, що виходила на Веверлі-авеню, нині зникли. Їм на зміну прийшли кооперативи на Клінтон-авеню, які відкрили в 1940-х роках.
Вони були спроєктовані відомим архітектором Монтроузом В. Моррісом. Бедфорд був одним із нафтових партнерів Чарльза Пратта, і звичайно, мав багато грошей. Фасад його стайні був 50 футів завширшки, він розташовувався в триповерховій будівлі з мансардним дахом. На першому поверсі, розміщувалися стійла для шести диліжансних коней, для чотирьох виставкових та фургон.
Підлога стайні була бетонна — штучний камінь, був висічений квадратами, щоб коні не ковзали по гладкій поверхні. У центрі розташовувалася велика вентиляційна шахта, яка забезпечувала стайню чистим повітрям та виконувала провітрювання з раннього ранку до пізньої ночі. До всього, підлога мала похилий кут до центру, де була встановлена решітка, через яку кінські нечистоти змивалися в каналізацію.
Частина стайні була відведена під карети, від чого здавалася тісною, хоч і була великою. Нагорі, на першому поверсі, знаходилася звичайна упряж, тут, за необхідності, проводився ремонт. На третьому поверсі, були створені кімнати для кучерів, лакеїв, начальника стайні та конюхів. Вони були розкішно мебльовані, і багато хто в Брукліні, навіть при хорошій зарплаті вважав би себе щасливим, маючи такий будинок. Вхід до житлових покоїв був влаштований окремо. Це було важливо, з огляду на запах, який міг потрапляти в житло.
Коні в сучасному Брукліні
Будівля тієї стайні розташована на Оушен Парквей, 11, і досі стоїть, переобладнана під складське приміщення. А неподалік розташована кінна стайня Kensington — це єдина стайня, що працює в районі Проспект-парку, яка досі займає спеціальну будівлю. Під бруківкою на вулиці можна побачити старі бельгійські блоки. Невелика арена всередині використовується для занять, хоча більшість тренувань проводиться в Проспект-парку. Ззаду розташовано відкритий майданчик для освітніх програм.
Джерела: