Говорячи про історію зернового бізнесу Брукліну, слід зауважити, що вона визначається, як спадщиною промислових підприємств, таких, як зерновий термінал Ред-Гук, так і теперішнім відродженням галузі, завдяки сучасним новим ініціативам, таким, як Бруклінський зернозбірний завод і млин у Гованусі. Історично склалося так, що набережна Брукліну мала вирішальну роль для судноплавства та зберігання зерна. Логіка тут досить проста — оскільки зерно доставлялося морем для його перероблення саме тут було збудовано ці споруди. Не так давно бізнес відродився, відтак поточні проєкти спрямували на помел зерна для сучасних пекарень та харчових підприємств. Більш докладно читайте на brooklyn1.one.
Будівництво термінала
Отже, судноплавство й зерновий бізнес, у ситуації в Брукліні виявилися дуже пов’язані й взаємозалежними. Виходячи із цього, був побудований славнозвісний зерновий термінал Ред-Гук. Його розташували в гирлі каналу Гованус, в однойменному районі Брукліну. Рік його будівництва значиться, як 1922. Ред-Гук став частиною системи каналів штату Нью-Йорк.
Цей проєкт став планом об’єднання цілої серії нових водних шляхів. Усе це було потрібно для зміни маршруту та покращення судноплавства вздовж каналу Ері. Окрім Ред-Гука система водних артерій штату Нью-Йорк включала такі канали, як Каюга-Сенека, Шамплейн та Освего.
Канал Ері з’єднував однойменне озеро з річкою Гудзон. Він був відкритий три роки по тому — 26 жовтня 1825 року. Цей канал відіграв неабияку роль у розвитку судноплавства та торгівельної економіки на лише Брукліну, але й Нью-Йорка. Адже на початку 1920-х років торгівля зерном уже перебувала в стані занепаду. Тому, саме в спробі відродити канал Гованус, відповідно до нової системи каналів і розпочали будівництво зернового термінала в Ред-Гуці вздовж каналу, який, на той час, дуже рідко використовувався, як водна артерія.
Відкрився зерновий термінал Ред-Гук 1 вересня 1922 року. Дехто із сучасників ще до початку роботи, вже вважав цей проєкт безнадійно провальним. Це було пов’язано з тим, що скоротилося використання каналу, як водної транспортної магістралі та загальним падінням відвантаження зерна в ті роки, у порівнянні з попереднім десятиліттям. Та попри думки скептиків, споруда до 1965 року використовувалася за призначенням. Ба більше, навіть у наш час вона стоїть, хоча є покинутою, її залишили понад п’ятдесят років потому.
Великий цегляний склад
Захована біля гирла каналу Гованус, ця велика та забута будівля знаходиться неподалік від Brooklyn-Queens Expressway. Це класична цегляна складська будівля кінця ХІХ століття. Її точна адреса Сміт-стріт, 595–611 у Ред-Гуку. Свого часу тут уже працювало велике зерносховище SW Bowne, яке побудували в 1886 році. У ті далекі часи бруклінські пірси Ред-Гуку та склади Говануса були серцем судноплавства. Сюди та звідси доставляли, зберігали та відправляли товари по всьому світу.
Харчові продукти та сировина були серед найбільш поширених товарів, що зберігалися та продавалися тут. Зерно, зрозуміла річ, було одним із них. Причому зерна тут між 1850 і 1950 роками, обробляли неймовірну кількість, не рахуючи пов’язаних із ним рослинних матеріалів. Нині залишки цієї частини промисловості розкидані в різних формах по району Ред-Гук та Гованус.
Компанія SW Bowne продавала не лише зерно, тут торгували ще сіном, соломою та кормом для тварин. Також ця компанія займалася переробленням вівса й кукурудзи на корм для худоби. У цьому величезному складі це зерно і зберігалося. Тобто в сухому залишку — чотири поверхи зерна та корму. Причому значна більшість цих продуктів зберігалися в мішках. Як стверджують сучасники, це був дуже трудомісткий бізнес, він вимагав неабиякої фізичної сили від чоловіків, які тут працювали, адже вони цілий день переносили ці важкі мішки. Зберігали зерно теж не просто так, а за типом і датою, а потім перевозили на продаж.
Виходячи з усього цього, було життєво важливо підтримувати склад сухим, не допускаючи сирості, захищаючи його від цвілі та гниття. Ще одна проблема, з якою боролися на складі це — нашестя гризунів та комах. Стосовно технічного складника, то на початках, ймовірно, використовувалися прості блокові підіймачі, а також пандуси та повзуни. До 1916 року зерносховище вже мало конвеєрні стрічки та обладнання для переміщення та змішування зерна.
Архітектурний складник
Сама будівля була зроблена з вельми якісної червоної цегли. За проєктом у ньому були передбачені металеві двері. Усередині багато різних сходів та пандусів, так само багато балок, що підтримують, як підлогу, так і стелю. Це була вимушена міра, оскільки зерно дуже важке.
Проте сама будівля дотепер досить міцна. Вона також має верхню частину даху з вікнами-кліресторіями, щоб пропускати світло в цю, загалом, дуже темну будівлю. Так розв’язувати проблему освітлення зернових складів було не прийнято, але в цьому випадку це спрацювало. Світло проникало спочатку через вікна і продовжувало спускатися по центральних сходах.
Попри те, що SW Bowne не була великою компанією, вона торгувала акціями та мала раду директорів. Її президентом був сам С. В. Боун, йому належало 560 з 800 акцій компанії. Він був не з тих людей, що люблять сидіти у великих офісах. Боун часто заходив на склад, любив попрацювати разом зі своїми підлеглими. У 1916 році із чоловіком стався прикрий випадок.
Допомагаючи працівникам заносити деревину через вікно складу, нога Боуна провалилася через дірку в підлозі, штанка зачепилася за конвеєрну стрічку, що проходила під нею. Ця стрічка потягла чоловіка донизу, нога втрапила в механізм, який її миттєво розтрощив. Травма була вельми серйозною, у підсумку Боуну довелося ампутувати ногу вище коліна.
Потім стався курйозний випадок, коли йому не могли заплатити компенсацію. Боуну довелося подати до суду. У підсумку, він таки отримав відшкодування за втрачену ногу, але лише після того, як довів у суді, що є працівником власної компанії. На щастя, суд з аргументами Боуна погодився.
При цьому рада директорів підприємства не погодилася з рішенням суду, справа опинилася в Апеляційному суді. Там постановили, що, хоча Боун і володів більшістю акцій, а також був президентом компанії, він таки був працівником, а, отже, мав право на компенсацію, як співробітник свого підприємства. Цікаво, що справа зареєстрована 1916 році в Апеляційному судові штату Нью-Йорк як Bowne проти SW Bowne Co.
Старий зерновий склад і сучасні реалії
Склад не використовувався з 1960-х років. У 2007 році згідно з публічними записами, компанія з обмеженою відповідальністю під назвою CF Smith придбала його в давнього власника за 14,5 мільйонів доларів. Відтак якщо подивитися на нещодавні заявки на отримання дозволу, то можна дізнатися, що нині власником є Меєр Четріт. Він із родини, яка володіє відомою фірмою нерухомості Chetrit Group. Серед численних проєктів компанії в Брукліні — готель M500, надвисокий хмарочос на вулиці Декалб, 9, та готель Bossert.
У 2014 році частина даху на складі обвалилася, і будівля, що здавалася нікому не цікавою, привабила художників графіті, які використовували стіни, що виходять до каналу, як своє полотно. Так само у 2014 році в будівлі обвалився парапет.
Джерела: